Згадується бородатий анекдот:

В клЮбі треба провести лекцію на темі взаємовідносин народу і Комуністичної парії. Розвісили оголошення «Лекція на тему: «Народ и партия едины!» - ніхто не прийшов. Повісили: «Партия наш рулевой!» - той же результат. Написали: «Поговорим о любви…» - повний зал, в проходах стоять, на балконі заповнено. Виходить лектор:

- Ну существеут три вида любви: любовь мужчины и женщины – ну это всем известно, и поэтому об этом не стоит и говорить; любовь мужчины с мужчиной и женщины с женщиной – ну о такой гадости вообще не надо говорить; любовь народа к своей партии и партии к народу – вот на этом мы остановимся поподробнее…

Людина прагне щастя… На мою думку, щастя – це стан коли ти радий тому стану речей, що зараз, гідно оцінюєш своє минуле і знаєш чого хочеш, як цього досягти і впевнений що так і буде в майбутньому…

Щастя проявляється по-різному, і повне людське щастя – це коли вищеописаний стан стосується всіх сфер свого життя, як кажуть психологи – всі твої субособистості відчувають щастя. Які ж ці субособистості? Що вони хочуть? Залежно від цього можна говорити про різні «види» щастя.

Є щастя сімейне – це коли ти впевнений, що із твоїми близькими родичами все в порядку і між Вами панує Тепло, Довіра і Любов.

Є щастя особисте – це коли в тебе є кохана людина і між Вами Кохання і Порозуміння, коли Ваші стосунки щирі і Ви довіряєте один одному і чуєте один одного.

Є щастя матеріальне, коли ти можеш дозволити собі матеріальні блага не обмежуючи себе.

Є щастя професійне – це коли ти знаєш, що твоя діяльність гідна, корисна і визнана.

Є багато ще видів щастя…

А тепер «о третем виде любви» J

Мені часом здається, що дуже багато із нас його не мають. Правда, часто, ми не маємо, якогось із вище перерахованих «щасть»… Але – про те як досягти їх пишуть, говорять, дискутують, допомагають один одному, підставляють плече, радять… А от про щодо суспільного щастя – мені інколи здається, що його навіть часто не прагнуть, ранячи свою суть, обділяючи себе, закриваючи очі на його відсутність…

Що я маю на увазі під поняттям «суспільне щастя»?

Ні, я не закликаю Вас зараз же бігти вступати в якусь із партій (допустимо в мою рідну «Нашу Україну» J ). І не кличу Вас на мітинг…

Я говорю про те, що суспільне щастя – це відчуття, коли ти знаєш, що все в порядку не лише в твоїй хаті, яка скраю, а й навколо тебе. Коли світ навколо тебе максимально позбавлений болю і бруду. Коли ти не йдеш на компроміс із власною совістю, щоб пристосуватися до суспільства, яке тихо ненавидиш. Коли ти пишаєшся своєю країною, своїм містом. І пишаєшся цим не напоказ, не з трибуни, не на мітингу, стібаючись в кулуарах зі щойно сказаної тобою промови. Це не те, що ти на оцінку розказав патріотичний віршик на уроці. Це не «відбування» покладання квітів… Це глибше, це інтимніше – це внутрішнє відчуття гордості за свою країну, за своє місто. Це усвідомлення, що в цьому самому місті, в країні, комфортно не лише тобі. Як любить говорити шанований мною Євген Альфредович – «нет острова счастья в море несчастья». І от коли ти усвідомлюєш, що навколо тебе не море нещастя, і що твій острів, чи плот похитується на хвилях, які в цю мить не топлять невинного, коли тобі не бридко дивитися на це море, а заодно і на власне відображення у ньому, коли тобі не болить душа, як ти похитуючись на плоту  підставляєш тіло сонцю, а душа болить від того, що навколо біль і бруд – тоді ти досягаєш суспільного щастя. Або принаймні, коли ти знаєш, що наближуєш цей стан.

На жаль, останнім часом я відчуваю гостре незадоволення відсутністю суспільного щастя… Я відчуваю як катком змітають моє суспільне щастя, причому по всіх напрямках, як принижується моя країна, своїми ж людьми як паплюжиться моя історія, як поряд хворіють люди, як гинуть невинні тварини…Тоді мені стає дійсно «за Державу обидно», і повірте – мені глибоко плювати чи  вірите Ви в те для чого я пишу ці строчки чи ні. Сам термін «суспільне щастя» прийшов до мене сьогодні в той момент, коли я розмірковувала, намагаючись зрозуміти, чому мені так боляче. Я не буду говорити, що саме мені не вистачає у особистому чи професійному щасті, чи сімейному, чи матеріальному… Я просто зрозуміла, що окрім цього в мене глибоке незадоволення в суспільному щасті – коли я бачу, що «нет ребята – вес не так, все не так, ребята…»…